Храм Покрови Божої Матері с. Нові ПетрівціСтраницаУкраинская Православная Церковь, Бориспольская епархия, 1-ше Вишгородське благочиння

Престольне свято: 14 жовтня

Настоятель: прот. Георгій Бойко

Офіційний сайт:  https://petrivci-pokrov.church.ua       

Історія і сучасний стан храму

Коштом громади з 1902р. по 1910р. за ініціативи священника Кукулевського в Нових Петрівцях побудовано Свято-Покровську церкву, яка в 1910р. була й освячена. У роки Великої Вітчизняної війни частково її було зруйновано. В післявоєнні роки безбожна влада вимагала від священника та парафіян відбудови культової споруди, яка на їх погляд знаходилася в аварійному стані, а до того – заборона відправляти будь-які Богослужіння.

Таким чином православна громада вимушена була у 1953р. купити будинок за адресою вул. Кірова 46(44а), де і задовольняла релігійні потреби парафіян.

Свято-Покровський храм використовували як сховище, а з часом, після реставрації, перетворили його на музей-діораму «Битва за Київ. Лютіжський плацдарм».
У 1989р. було зібрано 504 підписи мешканців села та 25 січня того ж року голові вишгородського райвиконкому Любаченку М.В. булла подана заява з проханням : «про повернення парафіяльній общині культової споруди…» У відповідь 20.02.1989р. була надіслана офіційна відмова. А під час бесіди – пояснення, що музей союзного значення, «а що ці 504 підписи?!!» В тому ж році прямо на цвинтарі під час спомину почивших (Радониця) було зібрано ще 1,5 тис. підписів. Заява лишилася без рішення – відмова від 06.12.1989р. 14.09.1990р. – знову відмова. Після ІІІ сесії ХХІ скликання народних депутатів двох сіл: Нові Петрівці від 25 вересня 1990р. і Старі Петрівці від 02 жовтня 1990 року які приймають рішення:

1. «Передати Свято-Покровську церкву, розташовану на території села, віруючим до 1 червня 1991р.»

2. Діораму «Битва за Київ. Лютіжський плацдарм» перенести до музею «Визволення Києва» для створення єдиного комплексу». Знову відмова райвиконкому від 09.01.1991р. Були подані заяви Голові виконавчого комітету Київської області Ради народних депутатів Синько В.Д., Голові комісії з питань діяльності Ради народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування при верховній Раді УРСР Гришко М.В. Було влаштовано сім Хресних ходів від храму-будинку до храму-музею на паперті якого відправлявся акафіст Покрову Божої Матері з послідуючею проповіддю настоятеля ієрея Георгія Бойко та зверненням до людей відстоювати правду Божу. Газета «Київська правда» в своїх публікаціях висвітлювала події, що відбуваються біля храму. А 06.11.1990р. надрукували листи Голові Військової ради ветеранів війни, Героя Рядянського Союзу, генерал-лейтенанта запасу М. Пилипенко, а також полковника у відставці А. Пивоварова, який написав свого листа за дорученням Ради ветеранів ІІІ Гвардійської танкової армії.

Такий резонанс приніс свої плоди. Рішення облвиконкому за № 138 від 20 серпня 1991 року зобов’язало Вишгородський виконком: «…вирішити питання про перенесення діорами в інше приміщення та передачу після цього колишньої культової споруди безкоштовно у власність релігійній громаді. На цей час віруючим надається можливість відправляти в зазначеному приміщенні Богослужіння»

Таким чином, згідно відповідніх дій урядовців, між колективом музею, в особі його директора Вікована І.П., та парафіянами, в особі настоятеля ієрея Георгія Бойка, 01.04.1991р. було укладено угоду, за умовами якої в недільні дні та церковні свята відправляється служба Божа в храмі, в інші дні храм використовується як музей-діорама.

Дві Пасхи Христові за таких умов відсвяткувала православна парафія. Але, як відомо, в 1992р. колишній Митрополит Київський Філарет (Денисенко) ухилився від повноти Українського Православ’я та учинив розкол – так звану Українську Православну Церкву Київського Патріархату. В цей час в селі Нові Петрівці сталася ганебна подія.

З рапорту настоятеля ієрея Георгія на ім’я Блаженнійшого митр. Володимира: “5-го липня 1992 р. перший раз було зірвано Богослужіння в с. Нові Петрівці. Група людей на чолі з мешканцем села колишнім священиком УПЦ Анатолієм Кравченко (людина , яка ухилилася в релігійний розкол) повісила свій замок на двері Св.-Покровського храму, заблокувала вхід і, тримаючи в руках плакати політичного змісту, не пускали нас до церкви. Мотивували вони свої дії нашим небажанням переходити з юрисдикції УПЦ у юрисдикцію УПЦ КП.

В заяві настоятеля на ім’я заступника голови обл. адміністрації Шибіка А.В. пишеться: “Звертаємо Вашу увагу на те, що наша парафія, у свій час зареєстрована як парафія єдиної Руської Православної Церкви, з утворенням в межах юрисдикції РПЦ Української Православної Церкви стала парафією УПЦ. Цей факт засвідчує довідка “О регістрації релігійного об’єднання” №85 від 23 квітня 1991 р. Канонічно та юридично наша парафія залишається й по наш час у цій єдиній УПЦ і змінювати юрисдикцію та конфесійну приналежність ми категорично відмовляємось з будь-яких міркувань, в тому числі й політичних.

Увесь липень місяць православна громада молилася (акафісти й молебні) під стінами храму. Увесь цей час парафіяни не мали можливості відправити Божественну літургію та причаститися Божественних Тайн. Наприкінці липня в клуб села прибула комісія, яка складалася з: уповноваженого у справах релігій по області – Дячук О.К.; консультанта голови обл. адміністрації з релігійних справ – Ушенко В.М.; замісника голови районної адміністрації  – Саюк В.П.; народного депутата – Зінченко. В президії цього сходу сидів представник РУХу, він же й староста в громаді розкольників. Тому стає зрозумілим бурне реагування мас на слова виступу цього ж старости (майже дослівно): “Ну, що? Хай буде в нас Українська Павославна Церква – Київський патріархат? Чи хай вже у нас лишається Церква – Московський філіал?!” Інша представниця РУХу висловила думку, що існування двох парафій в одному селі неможливе, бо це буде ворожнеча. Тому вона пропонувала випровадити з села настоятеля ієр. Георгія Бойка, а його громаду скасувати. Така єдність в думках була дуже до вподоби народному депутату. Зінченко привітав людей з народженням, на його думку, справжньої церкви і пообіцяв розповідати скрізь по Україні про с. Нові Петрівці, як зразок справжніх дітей України. Попри всі адміністративні розпорядження у православної громади насильницьки була відібрана культова споруда – Св.-Покровський храм з усім церковним майном, яке містилося в ньому: позолочені Царські врата з дерев’яної різьби, деякі древні настінні ікони, писані по золоту – ікона Покрова в срібній ризі з позолотою, ікона Божої Матері “Казанська” з німбом із золота, дзвони та все інше.

З серпня 1992 р. православна громада почала відроджувати в церкві-хатці по вул. Кірова повноцінне богослужбове життя. В храмі на той чай не було Царських врат, ніякої утварі у вівтарі, жодного підсвічника, лампади та й самих ікон у храмі.

Господь сказав, що пекельні врата Церкву, яку він заснував, не подолають. Милістю Божою православний храм в с. Нові Петрівці існує, громада є, Богослужіння в недільні та святкові дні, а також напередодні свят звершуються, люди сповідаються, причащаються.